Щорічно, 2 квітня - Міжнародний день інформування про аутизм. Мета – розповсюдити інформацію про розлади аутистичного спектру , підкреслити необхідність допомоги людям з аутизмом і підвищити рівень їхнього життя.

Центр з контролю й профілактики захворювань США опублікував у 2023 році нову статистику: розлади аутистичного спектру (РАС) зустрічаються у 1 дитини з 36. У хлопчиків аутизм діагностується в 4-5 разів частіше, ніж у дівчаток. 

Розлад аутистичного спектру (РАС) або аутизм – це розлад розвитку, який може спричинити значні соціальні, комунікативні та поведінкові труднощі. Це стан, який виникає в наслідок порушення розвитку головного мозку і характеризується вродженим та всебічним дефіцитом соціальної взаємодії і спілкування, що має біологічну природу. Дуже часто люди з аутизмом зовнішньо не відрізняються від інших. Люди з РАС можуть спілкуватися, взаємодіяти, поводитися та навчатися способом, який відрізняється від більшості інших людей.

Насправді, як показують дослідження, люди з таким розладом дуже різні. Наприклад, в однієї людини з аутизмом може бути багато сенсорних проблем, включно з підвищеною чутливістю до гучності та високого тону звуків, у той час як в іншої людини може взагалі не бути сенсорної чутливості. Тому вчені говорять про групу порушень, а всі пов'язані стани називають "розладами аутистичного спектру".

На нього не можна захворіти і його не можна вилікувати, проте з часом можна скоригувати й адаптувати людину до ефективного соціального життя. Щоб зрозуміти і розпізнати наявність аутизму у дитини, батькам треба уважно стежити за її поведінкою, помічати незвичайні ознаки, які не властиві віковій нормі, звернути увагу на комплекс симптомів. Більш детально про симптоми РАС можна прочитати за посиланням: https://autism.ua/about-autism/18-diagnostyka/37-simptomi .

Для сімей, які отримали діагноз аутизм, асоціація #child.ua розробили посібник «Перші 100 днів для родин, діти яких отримали діагноз аутизм»

Представляємо Вам періодичне видання електронного журналу “Аутизм сьогодні”. На його сторінках на Вас чекають результати нових досліджень.

Також за статистичними даними  за повідомленнями батьків приблизно у кожної шостої дитини віком від 3 до 17 років в результаті досліджень з 2009-2017 років діагностовано інші розлади, такі як ДЦП, РДУГ та інше.

Період від одного до трьох років – найважливіший для сім’ї, в якій зростає аутична дитина або діти з іншими порушеннями розвитку. Малюк проявляє перші ознаки розладу, а батьки вчаться взаємодіяти з особливою дитиною. Прийняти аутизм улюбленого чада непросто, але, як показує практика, це не вирок. Є спеціальні методики навчання дітей, спеціалізовані садки і школи для дітей з РАС, групи розвитку, які мають на меті адаптацію дитини в соціумі та допомагають батькам подолати проблему.

Більшість дітей з РАС, якими займалися з раннього дитинства, стають повноцінними членами суспільства, можуть здобути освіту, працювати і мати сім’ю. Найголовніше – це раннє втручання, своєчасний початок корекції та активна участь батьків у розвитку дитини.

Як батькам зрозуміти, що з малюком щось не так?

Аутизм – це порушення роботи головного мозку, внаслідок якого дитина страждає від вираженого дефіциту комунікативних та емоційних навичок.

Жодному медикові не вдалося розгадати загадку аутизму, причини якого залишаються невідомими. Більшість сходиться на думці, що цей розлад є вродженим і залежить від кількох чинників: генетичних мутацій, хромосомних порушень і навколишнього середовища. Для батьків розбиратись у складних термінах – марна трата часу й сил, адже причини стану не впливають на перебіг та прогноз. Але існує перелік чинників, які підвищують шанси народження дитини з розладом.

Єдиної методики або спеціальних аналізів на аутизм немає. Медики оцінюють зовнішні ознаки соціальної відстороненості й замкнутості в комплексі з іншими проявами – вузькістю інтересів та стереотипною поведінкою. Період від одного до трьох років – саме час формування соціальних навичок, коли батьки помічають «дивацтва» поведінки та реакцій на навколишній світ і людей.

Перевірити розвиток дитини до 3 років батьки можуть в таблиці  «Червоні прапорці».

Якщо у дитини від одного до трьох років  присутні кілька ознак, потрібно звертатися до медиків та обстежити дитину. Але батькам слід пам’ятати, що аутизм може діагностувати або спростувати розлад може тільки лікар.

Діагностика

Діагностика аутизму може бути складною, адже немає якогось медичного тесту, як  аналізу крові, щоб діагностувати розлади. Для постановки діагнозу РАС спеціалісти дивляться на поведінку та розвиток дитини, опитують батьків і на основі цього роблять заключення. РАС іноді можна виявити у дітей віком 18 місяців та молодших. При діагностиці аутизму спеціалісти використовують тести CASD, ADOS-2, ADI-r.

Лікування аутизму

Наразі немає ліків від аутизму. Однак дослідження показують, що послуги раннього втручання можуть значно покращити розвиток дитини та допомогти позбутись багатьох симптомів РАС. Батькам та спеціалістам варто взяти до уваги, що для корекції окремих симптомів, таких як логопедична терапія при затримці мовлення або ж обмежені інтереси, відсутність гри, часто не потрібно чекати офіційного діагнозу РАС, а необхідно звертатись до фахівців для проведення комплексної психолого-педагогічного оцінки розвитку дитини  та починати втручання.

Протипоказаннями для прийому дітей до інклюзивних груп та класів закладів освіти є:

- ІІІ і IV ступені порушень функцій організму, які не сумісні з перебуванням дитини в організованому колективі;

- всі хвороби у гострому періоді, хронічні хвороби в стадії загострення, всі хвороби, які потребують стаціонарного лікування, гострі інфекційні захворювання до закінчення строку карантинум

Асистент дитини

Згідно з Законом України “Про повну загальну середню освіту”, асистенти учня (дитини) є учасниками освітнього процесу. Їх діяльність регламентується частиною 7 статті 26 зазначеного Закону.

Звертаємо увагу, що асистент учня не є педагогічним працівником та не призначається на посаду керівником закладу освіти, а лише може бути допущений ним до освітнього процесу відповідно до діючого законодавства.

Асистентом учня може бути один із батьків (інший законний представник) дитини або уповноважена ними особи. У такому випадку батьки (інші законні представники) дитини мають звернутися до керівника закладу освіти із заявою про допуск до освітнього процесу.

Також асистентом учня може бути соціальний робітник, що надає соціальну послугу супроводу під час інклюзивного навчання. Відповідно до частини шостої статті 16 Закону України “Про соціальні послуги” така соціальна послуга є однією з базових соціальних послуг, надання якої регламентується цим Законом та державним стандартом соціальної послуги.

Асистент учня зобов’язаний пройти медичний огляд перед допуском до освітнього процесу в закладі загальної середньої освіти. Також перед допуском до освітнього процесу керівник закладу повинен поінформувати асистента учня про:

– дотримання правил охорони праці, безпеки життєдіяльності, пожежної безпеки тощо;
– дотримання правил внутрішнього розпорядку закладу освіти;
– дотримання принципу конфіденційності стосовно стану здоров’я та іншої особистої інформації про учасників освітнього процесу;
– дотримання поваги до гідності, прав, свобод і законних інтересів усіх учасників освітнього процесу;
– недопущення будь-яких форм фізичного та психологічного насильства, приниження честі та гідності, дискримінації за будь-якою ознакою;
– заборону пропаганди та агітації, що завдає шкоди здоров’ю здобувачів освіти;
– заборону вживання на території закладів освіти алкогольних напоїв, наркотичних засобів, тютюнових виробів, інших шкідливих речовин.

Асистент учня не здійснює:

– втручання в освітній процес;
– виконання освітньої програми для досягнення учнями результатів навчання;
– надання освітніх послуг в закладі освіти;
– надання рекомендацій педагогічним працівникам щодо організації освітнього процесу;
– розробку індивідуальних завдань і матеріалів для учнів із особливими освітніми потребами;
– виконання інших функцій педагогічних працівників.

Асистент учня забезпечує соціально-побутові потреби учня з особливими освітніми потребами, для чого може бути присутній (за згодою керівника закладу освіти) під час уроків та позакласної роботи, інших заходів закладу освіти, допомагати у пересуванні, відвідуванні туалету, переодяганні, харчуванні та задоволенні інших соціальних та фізичних потреб здобувача освіти.

Асистент учня (дитини) відповідно до Примірного положення про команду супроводу залучається до складу команди супроводу дитини та має сприяти досягненню визначених командою супроводу цілей розвитку у питаннях соціальної адаптації, комунікації та соціально-побутової орієнтації.

Звертаємо увагу, що асистент вчителя та асистент учня (дитини) виконують різні функції та мають різні обов’язки.

  ЗАЯВА ПРО ЗАРАХУВАННЯ ОСІБ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ ДО ЗАКЛАДІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Умови допуску асистента учня до освітнього процесу та вимоги до нього

ПУТІВНИК ДЛЯ БАТЬКІВ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ  

БОЛЬШАЯ ПОДБОРКА КНИГ ОТ НАШИХ ЭКСПЕРТОВ

ВИЯВЛЕННЯ І ПОДОЛАННЯ ТРУДНОЩІВ ОПАНУВАННЯ НАВИЧКИ ЧИТАННЯ В УЧНІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Порадник батькам

Відповідальність батьків дітей з ООП

Сайт "Обучалочка"

Поради батькам, що виховують у сім’ї

дитину з особливими освітніми потребами

           У Концепції сімейного і родинного виховання наголошується на тому, що         «сучасна сім’я має стати головною ланкою у вихованні дитини, забезпечити їй     належні матеріальні та педагогічні умови для фізичного, морального і духовного розвитку».

         І це закономірно, адже побудувати повноцінну національну школу без активної участі й підтримки сім’ї неможливо.

В останні роки в різних областях дефектологічної науки з’явились роботи про    необхідність активного вивчення сім’ї, яка виховує дитину з особливими потребами. Фахівців цікавлять питання не лише формування у дітей нових умінь та навичок, вони розглядають сім’ю як основний стабілізуючий фактор адаптації дитини. Тому психологічна зрілість батьків, їхні ідеали, досвід соціального спілкування найчастіше мають вирішальне значення в розвитку дитини.

        Сім’я – це мікросоціум, в якому формуються моральні якості дитини, її відношення до людей, уявлення про характер міжособистісних взаємин. І цей факт не можна упускати як в діагностичній, так і в подальшій корекційній  роботі із дитиною з проблемами в розвитку.

Не завжди умови виховання в сучасній сім’ї, на жаль, є сприятливими для розвитку і виховання неповносправних дітей. Крім того, виховання неповноцінної дитини особливо складне і відповідальне. Цю відповідальність  батьки зобов’язані нести перед своєю дитиною та суспільством. Якщо дитина з особливими потребами позбавлена правильного виховання, то її особистісний недорозвиток поглиблюється, а самі діти можуть стати тягарем для родини і суспільства.

   Сім’я дитини з відхиленнями в розвитку є її першим соціалізуючим  інститутом. Процес дорослішання дітей такої категорії проходить з великими труднощами та у дещо сповільненому темпі,  його також можна розділити на етапи:

І етап соціалізації – входження дитини в соціум. Першою сходинкою є адаптація її в сім’ї. Успішність цього процесу залежить від того, наскільки адекватно члени родини реагують на проблеми  дитини і допомагають у їх подоланні. Виникаючі труднощі – результат неправильної позиції батьків  та інших членів сім’ї.

ІІ етап соціалізації – це перебування дитини у спеціальному закладі. Важливу роль має відіграти такт педагогів, повага до дитини з особливими освітніми потребами. Налаштування дитини на перебування у закладі, на важливість нових змін у її житті виконують члени родини.

ІІІ етап  соціалізації – адаптація дитини та її сім’ї власне у суспільстві, (пошук інших сімей з подібними проблемами, встановлення контактів, пошук своєї «соціальної ніші»).

Всі ці процеси неможливі без активної діяльності соціальних та психологічних служб (районних, міських, шкільних).

Однак роботу з сім’ями дітей з особливими потребами неможливо чітко організувати без всебічного вивчення проблем сім’ї, родинно-дитячих відносин.

Гармонійна внутрісімейна атмосфера розцінюється як корекційне середовище для дитини.

Сім’ї, в яких виховуються діти з відхиленнями в розвитку живуть під вантажем багато чисельних проблем, не кожен батько чи мати виявляються здатними прийняти недугу дитини, адекватно реагувати на постійно виникаючі проблеми. Відомо, що пролонгована психотравмуюча ситуація здійснює негативний вплив на психіку батьків та ускладнює їхнє відношення до дитини. Декого з батьків трагічність ситуації ламає. А власне особистісні якості батьків визначають можливості соціалізації дітей та адаптації до життя, тобто їхнє майбутнє. Важливою є  наявність у батьків такої важливої якості як стресостійкість, саме вона необхідна для підтримки дитини. Відсутність же цієї якості вказує на нездатність батьків здійснювати виховання та соціальний супровід власної дитини протягом всього життя, взаємодіяти з фахівцями різного рівня чи навпаки, свідчить про схильність до аутизації по відношенню до дитини чи соціуму.

Вплив сім’ї на успішне виховання та навчання

дитини з особливостями  психофізичного розвитку

          Дитина з особливостями психофізичного розвитку - не пасивний член суспільства, а особистість, яка має право на задоволення власних соціальних потреб: на повноцінну освіту, відпочинок, працю, створення сім’ї, пенсійне забезпечення, доступ до культурних цінностей. Тому питання особистісного розвитку дитини з особливостями психофізичного розвитку привертає велику увагу батьків, педагогів, психологів, дефектологів.

 З огляду на це ведуться пошуки чинників, що сприяють успішному вихованню та навчанню маленької особистості та запобіганню невстигання дитини в колективі, труднощів її адаптації.

       З  цього можна зробити висновок, що основну роль у вихованні дітей з особливими освітніми потребами відіграють саме батьки, що важливою функцією сімейного виховання є пробудження та підтримка в дітях прагнення навчатися.

У чому ж полягає вплив сім’ї і школи на успішне навчання особливої дитини?

Сучасна школа дає дитині наукові знання і виховує свідоме ставлення до дійсності, а родина забезпечує практичний життєвий досвід, виховує вміння налагоджувати дружні стосунки з ровесниками, дотримуватися позитивної соціальної поведінки, справедливості. Важливим є рівень психологічної зрілості дитини, що характеризується високим ступенем розвитку таких якостей і процесів, як:

– сформованість прийомів ігрової діяльності;

– розвиток соціальних емоцій і достатній рівень морального розвитку;

– розвиток уяви;

– достатній рівень наочно-образного мислення, пам’яті, мовлення, уваги, спостережливості;

– адекватна самооцінка.

Для гармонійного розвитку особистості необхідно те й інше.

Тому шкільна успішність є важливим критерієм оцінки дитини з особливими потребами як особистості з боку дорослих та однолітків. Ставлення до себе як до учня значною мірою визначається сімейними цінностями. У дитини на перший план виходять ті її якості, які найбільше турбують батьків – підтримка власного авторитету. Важливо й те, щоб педагоги і родина виховували в особливого вихованця навички:

– сприймати й оцінювати себе як повноцінну особистість;

– усвідомлювати й відображати особисті почуття та бажання;

– визначати своє місце в колективі;

– адекватно реагувати на помилки та невдачі;

– приймати рішення;

– розв’язувати конфлікти позитивним шляхом;

– позитивно сприймати інших дітей та спілкуватися з ними.

          Особистісною особливістю в особливих дітей може стати тривожність. Висока тривожність набуває стійкості при постійному незадоволенні з боку батьків. Якщо тимчасові труднощі, які переживає дитина, роздратовують дорослих, виникає тривожність, страх зробити щось погано, неправильно. Той же результат досягається в ситуації, коли дитина навчається досить успішно, але батьки чекають на більше та пред’являють високі, нереальні вимоги.

        Через зростання тривожності та пов’язану з нею низьку самооцінку в особливих дітей можуть знижуватися навчальні досягнення та з’являється невпевненість у своїх силах.  Це призводить до ряду інших особливостей – бажання дочекатися і дотримуватися лише вказівок дорослого, діяти лише за зразками та настановами, острах виявити власну  ініціативу, формальне засвоєння знань, умінь, навичок та способів дій.

         У таких випадках, як правило, батьки незадоволені спадною продуктивністю навчальної діяльності дитини, все більше й більше зосереджуються на спілкуванні з нею, що підсилює емоційний дискомфорт. Виникає замкнене коло: несприятливі особистісні особливості дитини відображаються на її навчальній діяльності, низька результативність діяльності викликає відповідну реакцію оточуючих, а ця негативна реакція, в свою чергу, підсилює особливості дитини, які виникли. Розірвати це коло можна, змінивши установки та оцінки батьків. Не караючи дитину за окремі недоліки, батьки знижують рівень її тривожності та цим сприяють успішному виконанню навчальних завдань.

      І батьки, і школа завжди можуть знайти можливість для формування пізнавального інтересу в особливих школярів. Перш за все потрібно сформувати позитивне ставлення до діяльності, розкрити її зміст, потім залучити дітей до розв’язання практичних та пізнавальних завдань; у ході роботи обов’язково підкреслити досягнення дітей, підбадьорювати та підтримувати інтерес постановкою все нових і нових завдань та питань.

     Якщо стане помітно, що особливі школярі не цікавляться навчанням та навчальними предметами, то спершу потрібно з’ясувати, чим іншим цікавляться, яке коло інтересів. Це важливо знати, щоб виховувати пізнавальні інтереси на основі вже наявних та запобігти нерівномірному розвитку здібностей.

     Причини цього такі:

1. Несформоване позитивне чи створене негативне ставлення до навчання, тобто не підготовлені передумови виховання інтересу до навчання;

2. Неправильно організована в сім’ї чи в школі навчальна діяльність: відсутність трудового виховання, відсутність режиму, безлад у домі, неналагоджене життя в сім’ї, відсутність робочого місця.

     Іноді особливі школярі не встигають у навчанні, їм не подобається вчитися, тому батьки повинні виявляти  інтерес до їхніх навчальних занять, перевіряти, як вони виконують домашні завдання, допомагати виконувати складні вправи, організовувати активний відпочинок.

     Якщо особлива дитина зазнає труднощів у навчанні, то можна скористатися такими порадами:

При появі у дитини труднощів в оволодінні письмом:

1. Важливо вчасно помітити, що дитині важко писати, можна самому, а краще з педагогом, проаналізувати, в чому утруднення: поганий почерк, повільне письмо, недописування, неправильне написання літер, порушена диференціація звуків тощо;

2. Звернутися до дитячого психолога, дефектолога чи логопеда;

3. Отримавши у дефектолога, логопеда пораду та певні завдання, потрібно виконувати їх разом з дитиною щодня по 20–25 хвилин.

Які ж можна дати рекомендації батькам щодо подолання у дітей труднощів у набутті навичок читання?

1. Постійно приділяйте увагу розвитку зв’язного мовлення, збагачуйте словниковий запас, слідкуйте за правильністю вимови звуків;

2. Своєчасно звертайтеся до логопеда при порушенні вимови звуків та утрудненні в опануванні навичками читання;

3. Доброзичливо, а не насильно прилучайте дитину до читання.

     Необхідно обов’язково сформувати у дитини потребу та бажання читати. Для цього корисно пропонувати книги, які їй цікаві. Не наполягати, щоб дитина читала тільки вголос. Корисно щоденно читати вголос всього кілька хвилин для відпрацювання темпу та закріплення навичок читання. Добре заохочувати дитину та переконувати її, що труднощі в оволодінні навичками читання можна та потрібно подолати.

Життєво важливим і необхідним чинником успішності дитини з особливостями психофізичного розвитку є достатній рівень освіченості.

 Що ж потрібно для цього?

1. Своєчасно навчати  дитину умінням та навичкам, які відповідають віку дитини;

2. Стимулювати пізнавальну активність;

3. Контролювати засвоєння отриманих відомостей, щоб вони стали дійсно знаннями, якими дитина зможе скористатися;

4. Розширювати кругозір дитини не лише на дидактичному матеріалі (настільних іграх, книжках, фільмах), а й у різних життєвих ситуаціях;

 5. Стимулювати дитину до розповіді про те, що прочитали, попросити переказати зміст твору, казки, мультфільму спочатку за питаннями, що орієнтують, а потім самостійно. Вчити виділяти головну думку сюжету, називати дійових осіб, події;

6. Навчати дитину читати, рахувати та писати тільки в ігровій формі;

7. Не допускати однобічного розвитку особистості дитини.

     Тому головним завданням сімейного виховання є гармонійний усебічний розвиток дитини, підготовка її до життя в соціальних умовах, реалізація творчого потенціалу. Звичайно, не існує єдиної формули успішного виховання дітей у сім’ї – це завжди залежить від рівня моральності й духовної культури батьків, їхніх життєвих планів, ідеалів, вчинків та сімейних традицій.

Які ж основні умови успішного виховання дітей з особливими потребами?

1.  Важливо створити у сім’ї здоровий мікроклімат, правильну тональність і загальну спрямованість.

Головне, щоб сім’я була дружна, цілеспрямована, радісна, де пануватиме атмосфера взаємодопомоги, щирості, тепла, справжньої турботи.

2. Довіряти дитині та надавати можливість діяти самостійно.

Довіра сприяє самовихованню дитини, її самовдосконаленню. Відверті, довірливі стосунки між батьками й дітьми роблять мікроклімат у сім’ї благополучним.

3. Виховувати поважне ставлення дітей до найстарших членів родини – бабусі й дідуся.

4. Узгодження і єдність усіх сімейних вимог  .

  Головне правило: ні за яких обставин не допускайте в сім’ї різних дій, неузгоджених впливів.

 Дотримуючись основних умов виховання дітей, батьки можуть використати такі правила:

1. Незважаючи на інвалідність дитини, потрібно ставитися до неї  як до дитини з особливими потребами, яка потребує спеціального навчання, виховання та догляду.

   2. Використовуючи спеціальні рекомендації, поради та інструкції дефектолога, психолога, реабілітолога, логопеда поступово і цілеспрямовано:

– навчайте дитину різних способів спілкування;

– навчайте основних правил поведінки;

     - розвивайте навички самообслуговування;

– формуйте вміння, що допоможуть подолати стреси;

– виявляйте і розвивайте творчі здібності вашої дитини;

– розвивайте зорове, слухове, тактильне сприйняття за допомогою гри.

 3. Створіть у сім’ї середовище емоційної безпеки:

– виховуйте дитину в атмосфері любові, поваги та добра;

– дотримуйтеся постійного режиму дня;

– позбавтеся усіх чинників, що можуть спричинити у дитини страх чи негативну емоційну реакцію.

 4 Відвідуйте групи підтримки і взаємодопомоги, де можна полегшити почуття ізоляції, емоційну тривогу, поділитися  як своїми успіхами так і проблемами.

 5. Виховуючи дитину з особливими потребами,  треба навчитися:

– поважати свою дитину;

– сприймати її такою, як вона є;

– дозволяти їй бути собою;

– хвалити і заохочувати до пізнання нового;

– стимулювати до дії через гру;

– розмовляти з дитиною, слухати її, спостерігати за нею;

– підкреслювати її сильні властивості;

– впливати на дитину проханням – це найефективніший спосіб давати їй   

   інструкції.

      Виховання та розвиток кожної дитини відбувається за певних умов і під впливом інших осіб. Кожному, хто виховує дітей з особливими потребами, завжди треба пам’ятати слова великого вченого І. Павлова: “…Ніщо не залишається непорушним, а все завжди може змінитися на краще. Аби тільки були створені відповідні умови ” .